ВОДОЛАЗЬКА ЛЮБОВ ВІКТОРІВНА
викладач економіки Слов’янського хіміко-механічного технікуму
(1964-1990р.)
Народилась 4 березня 1931 року в Ленінградській області в родині службовця. У 1949 році після закінчення середньої школи вступила на економічний факультет Ленінградського інституту радянської торгівлі імені Ф. Енгельса.
У 1955 році з родиною переїхала до м. Слов’янська, а в 1956 році почала працювати викладачем економіки, організації та планування виробництва Слов’янського механічного технікуму. З метою отримання практичного досвіду перейшла працювати старшим економістом техніко-економічної лабораторії заводу «Коксохіммаш», а з 1964 року знову працює викладачем вже Слов’янського хіміко-механічного технікуму.
Брала активну участь в суспільному житті навчального закладу, обиралась членом місцевого комітету профспілки, керувала роботою Бюро наукової організації педагогічної праці в технікумі. У 1973 році нагороджена значком «Переможець соціалістичного змагання», у 1977 році за творчу й добросовісну працю й виховання молоді Водолазькій Л.В. було присвоєно звання «Заслужений учитель УРСР», а в 1979 році її нагороджено Почесною грамотою Міністерства хімічної промисловості.
В наш час Водолазька Любов Вікторівна знаходиться на заслуженому відпочинку, але колектив технікуму не забуває ветерана педагогічної праці.
В газеті «Совет» від 21серпня 1999 року № 67 до 90-річчя Слов’янського хіміко-механічного технікуму була опублікована стаття Л.В. Водолазькій під назвою «Мій другий дім». В якій вона згадала як вперше прийшла працювати в технікум, який вже мав солідний вік і був найстарішою учбовою установою міста, з солідним педагогічним колективом. Багато викладачів були учасниками війни 1941-1945років, мали поранення, нагороди, брали участь у післявоєнній відбудові технікуму та організації учбового процесу після вимушеної перерви. Колектив технікуму відрізнявся високим професіоналізмом, працездатністю, почуттям відповідальності за справу навчання та виховання молоді. Наприкінці статті вона зазначила, що вже не працює в технікумі з 1990 року, але як і раніше вважає його своєю другою домівкою і побажала всьому колективу учбового закладу здоров’я, творчих успіхів, особистого щастя, гарних студентів.
