22 листопада студенти СХМТ відвідали міський захід «Він жив серед нас. Він завжди з нами». Захід був присвячений пам’яті Олександра Романька, журналіста, поета, краєзнавця, громадського діяча, волонтера Слов’янщини. Він написав поетичні збірники «Не замучит меня хромота», «Мімікрія і мартиролог». Олександр Валерійович, як журналіст, писав на гострі теми сьогодення: війну, українізацію, патріотизм. Як творча людина популяризував здобутки молодих поетів міста – учнів, студентів. Його дітище – поетичне об’єднання молодих поетів «Поетичний десант».
Канал САТ+ створив про О. Романька документальний фільм. Студенти технікуму ознайомилися з віршами поета, зустрілись з творчими людьми Слов’янщини.
Захід не зміг залишити байдужим жодного з присутніх, і наші студенти висловили свої думки стосовно цієї події.
Сьогодні я відвідала захід з нагоди річниці смерті видатного, талановитого поета, філософа, журналіста, краєзнавця, волонтера і публічного діяча Олесандра Романька. До цього моменту я не багато знало про нього. В цей день я дізналася про те, що він зробив дуже великий внесок в життя і розвиток міста Слов’янськ. Він ходив по навчальних закладах і читав дітям свої поезії, закликав до патріотизму, бо сам був відданим патріотом нашої країни. Він вів активну громадську діяльність, об’єднував талановиту модель у гуртку. Брав участь у мітингах, виступав у школах, бібліотеках, місцевих зборах.
Автор 2 поетичних збірок, багатьох філософських творів, Олександр націлив всю свою діяльність на укранізацію міста. І все що він робив, було на волонтерській основі. Перші його публікації були оприлюднені в газетах, коли майбутньому журналісту було 15 років. Згодом він працював педагогом у Слов’янському Державному педагогічному університеті на кафедрі релігієзнавства і філософії.
Ще я дізналася, що мій викладач Валентина Василівна була його вчителькою.
Загинув поет трагічно під час пожежі у власному домі напередодні свого 44-го дня народження.
До сьогодення я не знала хто такий Олександр Романько, та після заходу зрозуміла, що ця людина дуже багато зробила для процвітання Слов’янська. Його вірші дуже підносять патріотичний дух і надихають любити Україну ще більше. Історія його смерті дуже сумна, навіть ворогу не побажаєш, бо, як на мою думку, померти в пожежі – найгірше що може бути, тим паче, перед самим днем народження. Дуже шкода його батьків, бо втратити такого талановитого сина дуже боляче, та все одно, я впевнена, що вони відчувають неймовірну гордість за Олександра, над його могилою плачуть не тільки вони, а щей тисячі людей.
Сьогодні я відвідала захід з нагоди річниці смерті видатного, талановитого поета, філософа, журналіста, краєзнавця, волонтера і публічного діяча Олесандра Романька. До цього моменту я не багато знало про нього. В цей день я дізналася про те, що він зробив дуже великий внесок в життя і розвиток міста Слов’янськ. Він ходив по навчальних закладах і читав дітям свої поезії, закликав до патріотизму, бо сам був відданим патріотом нашої країни. Він вів активну громадську діяльність, об’єднував талановиту модель у гуртку. Брав участь у мітингах, виступав у школах, бібліотеках, місцевих зборах.
Автор 2 поетичних збірок, багатьох філософських творів, Олександр націлив всю свою діяльність на укранізацію міста. І все що він робив, було на волонтерській основі. Перші його публікації були оприлюднені в газетах, коли майбутньому журналісту було 15 років. Згодом він працював педагогом у Слов’янському Державному педагогічному університеті на кафедрі релігієзнавства і філософії.
Ще я дізналася, що мій викладач Валентина Василівна була його вчителькою.
Логвиненко Лада (Ф-18-29)
Каракуц Ірина (Ф-18-29)
